About the show
22.12.2024
Вечір віденської класики
Юрій Шутко, флейта
Анастасія Бика, фортепіано
Програма:
1. Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791) – Соната №4, KV 13, фа мажор у 3-х частинах:
1.Allegro.
2. Andante.
3. Menuetto I, Menuetto II
2. Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791) – Соната № 5, KV 14, до мажор у 3-х частинах:
1.Allegro.
2. Allegro.
3. Menuetto I, Menuetto II en Carillon.
3. Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791) – Соната № 6, KV 15, сі-бемоль мажор у 2-х частинах:
1.Andante maestoso.
2. Allegro grazioso.
4. Людвіг ван Бетховен (1770-1827) – Серенада ре-мажор тв. 41 (1803) у 7-ми частинах:
1. Entrata. Allegro.
2. Tempo ordinario d’un Menuetto.
3. Molto Allegro.
4. Andante con Variazioni.
5. Allegro, scherzando e vivace.
6. Adagio.
7. Allegro, vivace e disinvolto.
Юрій Шутко (флейта) та Анастасія Бика (фортепіано) виконають музику Моцарта та Бетховена.
Австрійський композитор Вольфганг Амадей Моцарт здійснив неоціненний вплив на світову музичну культуру. Музичні здібності Моцарта проявилися дуже рано і з такою яскравістю, що його називали диво-дитиною. У чотири роки він грав на різних музичних інструментах, у п'ять – почав писати музичні твори, а в шість – вже давав власні концерти, роз'їжджаючи країнами світу.
Маленький Моцарт вражав слухачів своєю віртуозною грою. Шанувальниками його таланту були не лише знані аристократи Австрії, Франції, Німеччини, а й монархи. Під час гастролей вундеркінда з батьком до Лондона королівська родина дуже тепло прийняла його. У королівському палаці родина Моцартів грала в сімейному колі без дотримання етикету. На все літо та осінь Вольфганг через хворобу батька залишився в Англії. Щоб не турбувати його, вундеркінду заборонялося грати вдома на клавесині. Тому він повністю віддався творчості, і ось світ побачив опус восьмирічного Вольфганга Моцарта з шести флейтових сонат, з яскравими грайливими темами присвячених королеві Шарлотті. В концерті прозвучать три останні сонати з циклу.
Серенада Ре-мажор (в оригіналі для флейти, скрипки та альта) була написана Бетховеном близько 1801 року, хоча є попередні ескізи 1797 року. Робота, безумовно, була закінчена наприкінці 1801 р., Коли Бетховен запропонував її видавцю Г. Каппі. У 1803 році Франц Ксавер Кляйнхайнц (1765-1832) обробив серенаду для флейти (або скрипки) та фортепіано. Бетховен перевірив і схвалив цю домовленість, і вона була надрукована як його Тв. 41. Завдяки нагороді «revue par l'Auteur», аранжування незабаром набуло широкого поширення. Твір мав велику популярність у народі і став вельми прибутковим для молодого композитора. Схоже, що саме це, згодом починає турбувати відомого своєю порядністю Бетховена і він у листі від 20 вересня 1803 року повідомляє своїм видавцям в Лейпцигу (Hoffmeister & Kühnel): «Аранжування (ор. 41) зроблене не мною. Тому, хоч я його і переглядав, а місцями дуже грунтовно підправив, я ніяк не можу погодитися на те, щоб Ви мені приписали його авторство; бо Ви в цьому випадку збрехали б, а крім того, у мене для подібної роботи абсолютно не вистачило б ні часу, ні терпіння. » Hoffmeister & Kühnel, однак, не погодились з інструкцією Бетховена і вказали його в якості автора в титулі твору.
Поціновувачі класичної музики не тільки зможуть послухати камерно-ансамблеві твори віденських класиків для флейти і фортепіано, а й почути музикознавчу розповідь виконавця, кандидата мистецтвознавства Юрія Шутка про таємниці створення цих композицій та цікаві факти з життя їх авторів.